Сучасний Харків – красень-мегаполіс, але таким наше місто було не завжди. MyKharkov.info пропонує відправитися в минуле та поглянути на Харків початку 19 століття.

Бруд, гній та худоба у центрі міста

Харків початку 19 століття був досить сумною картиною — відсутність тротуарів і мостових, моторошні вибоїни на Московській вулиці, жахливий запах на Сумській, худоба, що гуляє центральними вулицями і заважає екіпажам, що проїжджають… Купи гною на берегах річок Харків і Лопань, величезні лужі навіть у спекотні літні місяці… Міські площі захаращували балагани та курені торговців.

Навесні та восени вулиці потопали у бруді, настільки, що у навчальних закладах Харкова оголошували «брудні канікули», оскільки учні фізично не могли вибратися з дому. Нерідко перехожі втрачали в багнюці чоботи, а екіпажі доводилося витягувати волами. У негоду в коляски запрягали по три пари коней чи волів. Вночі харків’яни зовсім не ризикували виїжджати з дому, побоюючись перспективи заночувати, застрягши в багнюці.

Двісті років тому Харків аж ніяк не мав до вечірніх прогулянок, як сьогодні. У всьому місті налічувалося трохи більше 220 ліхтарів із сальними свічками. Набережні річок практично не мали поручнів і вночі легко було потрапити у воду. Восени та взимку пересуватися в деяких місцях міста можна було лише перестрибуючи з однієї застиглої купки гною на іншу.

Покинутий цвинтар на місці Дзеркального струменя

Одна з найкрасивіших вулиць сучасного Харкова — Сумська, два сторіччя тому мала непривабливий вигляд. Забудова складалася переважно із дерев’яних будинків. На місці Харківського національного академічного театру опери та балету імені М. В. Лисенка знаходилися стайні Наказу громадського піклування та крамниці, де торгували сіном.

Не додавав привабливості вулиці і закритий 1803 року цвинтар, біля Мироносицької церкви (зараз — сквер «Перемога»), де ночами збиралися маргінали та представники злочинного світу. Городяни старанно оминали це місце навіть удень.

ВулицяСумська виникла як дорога на Суми практично одночасно з будівництвом Харківської фортеці. Забудова вулиці проходила надто повільно. На початку 19 століття Сумська закінчувалась на місці нинішньої Театральної площі. Далі проходив земляний вал та починався сосновий ліс. На місці злиття Сумської та Римарської вулиць були розташовані північні ворота для в’їзду до міста.

На Подолі селилися ремісники, а на Москалівці відставні солдати

На початку 19 століття окремі частини Харкова сильно відрізнялися характером населення. На той час городянину досить було сказати, що він із Захаркова чи із Залопані та оточуючим ставала зрозумілою не лише його адреса, а й рід діяльності, а також належність до певного соціального прошарку.

Так, власне городяни, до яких можна віднести ремісників і торговців, селилися в районі Подолу (район сучасної вулиці Кооперативної та прилеглих до неї провулків) та Залопані (територія навколо Благовіщенського собору). Люди, що мали подібний рід діяльності чи професію проживали досить компактно. Про це розселення за цеховим принципом сьогодні нагадують назви харківських вулиць.

На Чеботарській жили шевці, на Коцарській — коцарки, які виготовляють знамениті харківські кішки (односторонній килим із шерсті). Лімарі, що займаються виробництвом дрібних виробів зі шкіри, місцем свого проживання обрали сучасну Римарську вулицю. Будинки та лавки купців розташовувалися вздовж Торгової (зараз — Павлівська) та Миколаївської (сьогодні площа Конституції) площ. Іноземці селилися на вулицях Німецькій (сьогодні Пушкінська) та Чернишевській.

Захарківську слободу (район міста, що починається за Харківським мостом) населяли здебільшого селяни. Ситуація частково змінилася з початком торгівлі шерстю на Кінній площі (сьогодні — площа Захисників України) тут почали масово з’являтися заїжджі двори.

Особливим світом була Москалівка. На землях, які належали купцю Федоту Карпову, селилися «москалі» — відставні солдати, які відслужили в армії 25 років. Часто не маючи навіть власного будинку, солдати наймалися працювати на фабрику та в лавки Карпова, виступаючи на відміну від інших городян справжніми пролетаріями. Не дивно, що за Москалівкою тривалий час закріпилася слава кримінального району.